Україна тоне у смітті: збирати дешевше, ніж переробляти

Звалища вже займають 4% території України, і з кожним роком ця цифра буде тільки збільшуватися. Про поділ та переробку відходів думають мало. Ставлять вдома кілька відер для різних типів сміття взагалі одиниці.  Ми поспілкувалися з «піонерами» рециклінгу в Україні і дізналися, як вони збираються змусити співвітчизників думати про майбутнє планети.

Працювати з населенням поки не виходить

У київського ТОВ «Екологічна лабораторія» вузька спеціалізація – фірма розбирає і утилізує віджилу електротехніку.  Послуги, звичайно, платні і користуються ними лише підприємства, які зобов’язані позбуватися від списаної техніки.  Народ же воліє залишати прилади у сміттєвого бака.  З свідомих городян, які все ж приносять сюди свою електроніку, беруть символічну плату.

– Якщо у нас розбирання та переробка одного монітора коштує 60 грн, то у громадян просимо 10, – розповідає директор «Лабораторії» Юрій Носаченко.  – У країні на рециклінг фінансування немає, це нікому не потрібно, на відміну від Європи, де витрати на переробку оргтехніки між собою розділяють держава і виробник.

Величезний сортувальний комплекс компанії «Укрекоресурси» здатний переробляти і утилізувати до 65 тис. тонн відходів на рік.  Але для його повноцінної роботи просто не вистачає сміття.

– Його до нас просто не довозять.  Не скрізь йде роздільний збір відходів, населенню ніхто не пояснює, як з ними поводитися, – нарікає менеджер Ольга Дробишева.  – Процес морфології відходів, тобто строгого контролю їх пересувань від сміттєвого відра і до звалища у нас ніким не відслідковується.

Робота не з легких

На підприємствах з переробки відходів зміна триває 8 годин.  Співробітники вручну сортують сміття, розділяючи вологі та сухі відходи.  Потім частина мотлоху продають для вторинного використання, а сміття, яке не можна переробити, відправляють на сміттєспалювальні заводи чи заривають на полігонах.  Робота ця вважається небезпечною для здоров’я.  При розбиранні ЕПТ-монітора дуже обережно витягують кінескоп – в скляній колбі безліч шкідливих речовин.

– Ми їх передаємо іншим підприємствам, які на цьому спеціалізуються.  На заводі «Микита Ртуть» з кінескопів витягують всі шкідливі речовини.  Що стосується міді, кабелю, пластмаси – це все розбирається до однорідних матеріалів, а вже потім використовується вдруге.  Пластмаса дробиться в крихту і додається до складу для виготовлення ряду виробів.  З продуктів вторинної переробки у нас роблять автозапчастини, посуд, і багато іншого.  Ці речі ніби отримують друге життя!  – Розповідає Носаченко.

Нульова утилізація

Велика частина віджилої своє домашньої техніки і побутових відходів викидається і потрапляє на стихійне звалище.  Це називається нульовою утилізацією.  У відходах містяться компоненти, які, розкладаючись і потрапляючи в грунт, завдають величезної шкоди довкіллю та здоров’ю – кадмій, ртуть, нікель, поліефірні смоли, фреони.

– Щоб люди здавали техніку, їх потрібно зацікавити.  У деяких країнах діє система заставних цін.  При купівлі техніки клієнт сплачує певний відсоток за її утилізацію.  Якщо він здасть застарілий прилад, отримає свої 3 або 5% переплати.  Вже певна вигода для нього існує.  А от якщо він викине предмет на звалище, то гроші йому не дістануться, зате підуть на розбір техніки та оплату праці, – міркує Носаченко.

Електроприлади становлять тільки 5% усього біосміття, яке щодня виробляє людство, але приносять 30% шкоди.  Українці в більшості своїй цієї небезпеки не усвідомлюють.

– Рециклінг?  Не чув такого слова, – сміється киянин Денис Тимошенко.  – У нас не Європа, і старання пари тисяч ентузіастів, які сортують своє сміття і відносять батарейки в пункти переробки, геть нівелюється мільйонами тих, кому плювати на це все.  Не бачу сенсу мучитись, загальної картини це не змінить.

На щастя, є й ті, хто бачить у рециклінгу і правильному сортуванні свого сміття елемент самоповаги і внутрішньої культури.

– Я почав сортувати сміття, коли з’явилися контейнери біля будинку.  Скло в один контейнер, зелений, а пластик, папір – в жовтий.  До цього мене привчила дівчина, а потім і батьки підключилися.  Нас, тих, хто думає про довкілля, все більше!  – Запевняє Фазіль Джінджолія.