ФІНАНСОВІ НОВИНИ УКРАЇНИ

postheadericon Як заробити на виробництві пластикової тари?

пластикова тараСфер застосування пластикової тари дуже багато, і до того ж попит на ПЕТ-пляшки постійно зростає. Але на легкий старт у цьому бізнесі розраховувати не варто – конкуренція з кожним роком посилюється.

Мабуть, ще 20 років тому мало хто з українців міг уявити, що в недалекому майбутньому в пластикові пляшки будуть наливати газовані та слабоалкогольні напої, пиво, молоко, соки, рослинну олію, побутову хімію і навіть вино. За рахунок низької собівартості пластикова (вона ж ПЕТ) пляшка успішно витісняє скляний аналог. До того ж така тара ударостійка і більш зручна при транспортуванні. Але висока конкуренція на ринку і початок виробництва цієї продукції потенційними покупцями ПЕТ-пляшок змушують гравців ринку шукати нові напрямки збуту.

Виробнича градація

Перш ніж в пластикову пляшку що-небудь наллють, вона проходить декілька етапів. Спочатку зі спеціальної сировини (грануляту) виробляють преформи – свого роду заготовки, з яких потім і видувають тару. Це два абсолютно різних виробничих цикли, для кожного з яких потрібне спеціальне устаткування і навички персоналу. Тому, як зауважив Андрій Олінковскій, голова Ради представників полімерної галузі України та керуючий партнер міжнародної консалтингової компанії IPG, слід розрізняти два типи виробників: одні роблять преформи, інші видувають з них тару. «Виробництвом самих пляшок можуть займатися як спеціалізовані фірми, так і підприємства, зайняті розливом напоїв, – роз’яснює експерт. – Ринок преформ вважається насиченим, притому що його між собою ділять близько 10 компаній, найбільші з яких – «РЕТА», «Хекро Пет», «Олді» та «Європет».

Самозабезпечення

Як зазначає пан Олінковскій, багато виробників напоїв відмовилися купувати ПЕТ-тару у посередників і стали виготовляти її самостійно. Приміром, так вчинили в компанії «Харківагросоюз», що спеціалізується на виробництві соняшникової олії. Спочатку на підприємстві робили тару лише для своїх потреб, але пізніше її стали продавати. «Справа в тому, що обладнання, яке ми купили, здатне виробляти більше пляшок, ніж нам потрібно. До того часу у нас вже був апарат по виготовленню ПЕТ-пробок, на якому можна було виробляти близько 4 млн. виробів на місяць. Тому ми вирішили максимально використовувати наявне обладнання – випускати власну пляшку з пробкою для себе і на продаж», – говорить Олександр Ткачов, директор підприємства. За його словами, клієнтів довго чекати не довелося. Практично відразу з’явилися замовники, в результаті компанія вже сім років паралельно з виробництвом соняшникової олії виготовляє і продає ПЕТ-тару. Правда, використовують для цього заготовки іншого українського виробника. «Ми не можемо займатися двома різними виробництвами – виготовленням олії і преформ. По-перше, це дуже дорого, а по-друге, в Україні вистачає підприємств, у яких можна купити преформи», – зазначив підприємець.

На думку Андрія Олінковского, формат роботи, обраний підприємством Ткачова, цілком виправданий: «Це логічно, оскільки на обладнання по видуванню пляшок не потрібні такі витрати, як для виготовлення преформ. Видув ПЕТ-тари легко організувати поряд з лінією розливу, і до того ж відпадає необхідність витрачатися на доставку пляшок з інших фірм».

Тактика і стратегія

В результаті того, що виробники напоїв та нехарчових рідин стали самі забезпечувати себе пластиковою тарою, компанії по видуванню пляшок змушені були шукати нові ніші і напрямки для збуту продукції. У харківській компанії «Віатон», що вийшла на ринок ще в 1998 році, одними з перших в країні почали видувати ПЕТ-тару великого обсягу. Причому з 2004 року на підприємстві використовують преформи власного виробництва. «Ми виробляємо великогабаритну тару від 5 л і більше. Менші по літражу пляшки також робимо, але в невеликих кількостях і тільки для продажу в Харкові», – розповідає Юрій Коротких, заступник директора компанії«Віатон». За його словами, процес виробництва великогабаритної тари і менших за обсягом пляшок сильно не відрізняється, але через те, що преформа для тари великого об’єму виходить товстостінна, доводиться застосовувати спеціальну сировину і встановлювати інші режими роботи устаткування.

Відшукати свою нішу на ринку вдалося і Олександру Островському. До того як в 2000 році йому запропонували займатися виготовленням пластикової тари, Олександр не стикався ні з яким іншим виробничим бізнесом. «Все вийшло випадково. Моя компанія поставляла на експорт обладнання українського виробництва для виготовлення ПЕТ-тари, – пояснює бізнесмен. – За час роботи у мене склалися дружні стосунки з керівником підприємства, де ми купували обладнання. Ось він і переконав мене зайнятися цим бізнесом». Стратегія роботи Олександра полягала в тому, щоб здобувати преформи та на своєму обладнанні робити з них пляшки. «Коли ми виходили на ринок, то зіткнулися з тим, що виробники напоїв та рослинної олії або самі виробляли пляшки, або купували у інших компаній, – згадує пан Островський. – Тому ми зайнялися виробництвом тари для розливу побутової і авто хімії, косметичних засобів». І хоча ринок для збуту у Островського був, виробництво помітно відрізнялося від виготовлення звичайної пляшки для води: «Ця ніша була вільна і, зокрема, тому, що виготовити звичайну пляшку для води набагато простіше, ніж провести складну по дизайну тару. З точки зору виробничих витрат набагато простіше налаштувати обладнання під стандартну пляшку і важче – для тари зі складною формою».

Ризики збуту

Виробник пластикової тари – компанія «Склад Сервис» www.ssk.ua не приховує, що в їх бізнесі вистачає підводних каменів. Наприклад, коли в 2010 році в Києві був бум відкриття пивних павільйонів, як мінімум два підприємства терміново придбали обладнання і почали видувати пляшки для розливного пива. Але закрилися ці фірми вже у вересні, попрацювавши лише літній сезон – інших клієнтів, крім компаній, що розливають пиво, у них не було. Були спроби відкритися навесні наступного року, але вже восени вони розпродавали своє обладнання. Підприємці запевняють, що нове підприємство не вийде на самоокупність, якщо там будуть виробляти і продавати менше 500 тис. пляшок на місяць.

Щоб уникнути проблем з продажами, учасники ринку намагаються працювати у великих містах. «Звичайно, можна відкрити провадження десь в районному центрі, але чи буде там попит? До того ж пластикова пляшка не розрахована для перевезення на далекі відстані, і не з тієї причини, що з нею щось станеться в дорозі, просто вона виявиться для замовника занадто дорогою. У великих містах досить своїх виробників, а везти пляшку з Києва в іншу область не вигідно ні нам, ні замовникам», – констатує пан Островський.

Ще одна особливість при збуті ПЕТ-тари – сезонність роботи. Особливо гостро цю проблему відчувають продавці пляшок, призначених для розливу води. «Взимку ми виробляємо менше продукції, так як сезон роботи наших замовників – виробників води – починається в травні і закінчується до вересня, – заявляє Юрій Коротких. – Сезонність характерна для всієї індустрії – починаючи від розливу води і закінчуючи виготовленням тари. Тому крім ПЕТ-пляшок ми освоюємо виготовлення інших пластикових виробів, так як обладнання у нас встановлене універсальне. У міжсезоння це допомагає». До того ж взимку, коли замовлень стає менше, підприємці готові робити знижки. Часом рахунок йде на копійку, іноді навіть на півкопійки за пляшку.

Сировинні нюанси

Будь-то виробництво преформ або пляшок, в будь-якому випадку необхідно подбати про безперебійні поставки сировини. «Свого грануляту в Україні немає, тому про доставки домовляємося напряму з виробниками з Середньої Азії або ж купуємо у посередників, – відзначає пан Коротких. – Звичайно, за багаторічну історію роботи збої з постачаннями сировини у нас траплялися. Коли з початком кризи в 2008 році банки перестали давати кредити, купувати сировину великими партіями нам стало складно, а продавати невеликі обсяги виробникам було нецікаво».

У той же час підприємства, які тільки видувають пляшки, практично не зазнають труднощів з придбанням заготовок. «В Україні немає дефіциту преформ, хіба що з початку березня і по вересень їх складніше придбати, а так наші виробники цілком справляються із замовленнями, а в зимові місяці багато працюють «з недовантаженням», – говорить Олександр Ткачов. – Ринок досить насичений, і новим гравцям буде важко сюди вклинитися. Крім українських преформ у нас використовують російську, білоруську, молдавську і угорську продукцію. Розраховувати на експорт я не став би. Справа в тому, що в собівартості виробництва преформ 70% займає сировина, а вона вся імпортна. Тому вважаю недоцільним привозити сировину з-за кордону, а потім назад відправляти преформи».

Варто вивчати пропозиції постачальників преформ, так як на ринку вже з’явилися пластикові заготовки для ПЕТ-пляшок з вторинної сировини. «Кілька років тому до нас приїжджали посередники з пропозицією купувати у них преформи з вторинної сировини. Але ми категорично відмовилися від цієї ідеї, тому що з такої преформи практично неможливо якісно видути складну по конфігурації пляшку – вона виходить менш еластичною. Але найсумніше, що в Україні вторинна ПЕТ-преформа виготовляється з сировини, одержуваної з пластикових пляшок, зібраних, грубо кажучи, на звалищах, і не проходить при цьому необхідного очищення й обробки», – розповів підприємець, що побажав залишитися неназваним.

Інвестиції в пляшку

Вкладення в бізнес з виробництва преформ і безпосередньо видування пляшок помітно відрізняються. «Лінія для видування пляшок в залежності від марки виробника може коштувати в межах 15-25 тис. EUR Причому обладнання українського виробництва нічим не гірше імпортного», – переконаний Олександр Ткачов. У той же час розцінки на техніку для виготовлення преформ можуть відштовхнути потенційних підприємців. «Якісна високопродуктивна лінія устаткування по виробництву преформ може коштувати 2 млн. $. Щоб виробництво було рентабельним, бажано мати 3-5 таких ліній. Крім того, кожна лінія вимагає в середньому до 1 млн. $ оборотних коштів щомісяця. Гроші знадобляться на закупівлю сировини, зарплату персоналу і оплату рахунків за електроенергію», – говорить Андрій Олінковскій.

Багато що залежить від співробітників підприємства. Фахівців в цій сфері не вистачає. «У нас працюють 15 осіб, і всіх їх доводилося навчати. З досвідом роботи до нас прийшов тільки один співробітник. Саме його ми відправляли для стажування на завод, де брали обладнання, а він уже потім навчав інших», – роз’яснив Олександр Островський. Він також не виключає, що на перших порах новачкам доведеться зіткнутися з відсутністю замовлень, через що вже навчений персонал може або піти до конкурентів, або просто змінити сферу діяльності. «Може статися, що ви привезете обладнання, підключите його, але замовлень не буде. Не маючи прибутку, вам все одно доведеться платити зарплату робітникам. Це дуже важлива стаття витрат, відповідно, потрібно бути готовим до такого повороту подій», – попереджає бізнесмен.

У той же час підприємці з досвідом роботи на даному ринку радять потенційним новачкам не живити надій на успішний старт. «Не слід розраховувати, що коли ви почнете виробляти ПЕТ-тару, відразу вишикується черга з замовників. Адже, з одного боку, наша продукція має широке застосування, але з іншого – бізнес цей вузькопрофільний і не розрахований на роздрібних покупців, так як ПЕТ-пляшка – один з компонентів для пакування готової продукції», – додає Олександр.

Перепони на старті очікують і виробників преформ. «Перспектива виробництва ПЕТ-тари в Україні безпосередньо залежить від складнощів, з якими можуть зіткнутися учасники ринку. По-перше, галузь виготовлення преформ монополізована. Продажа цієї продукції залежить від обсягу виробництва напоїв, масел та інших продуктів харчування як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринку. Ну, а виробництво напоїв, як відомо, залежить від попиту і добробуту кінцевого споживача», – резюмував Андрій Олінковскій.

Читайте також на cайті:



Залишити коментар

При використанні матеріалів сайту "Фінансові новини" обовязковим є гіперпосилання на MONEY-NEWS.TE.UA, відкрите для індексації пошуковими системами