ФІНАНСОВІ НОВИНИ УКРАЇНИ

postheadericon Електронні карти для масового ринку. Досягнення та перспективи українських ГІС

Електронні картиЕлектронна картографія – галузь українського ринку ІТ з історією розвитку, на перший погляд, складною і суперечливою.  Є й наукова школа, і інститути, що займаються складанням карт ще з радянських часів, і самі ці карти, досить точні і достовірні, і приклади побудови на їх основі цілком пристойних комерційних електронних ГІС, що відносяться до початку 2000-х…  От тільки час не чекає, GPS-навігація стала вже річчю буденною і малоцікавою, не чекаючи, поки Україна, за прикладом Європи, обзаведеться повним «деталізованим покриттям», що включає невеликі містечка, а на дворі зараз нова «мода» – сервіси з прив’язкою до місцеположення (LBS).  Чи готові до неї вітчизняні ГІС?

Історія електронної картографії в Україні починається ледь не з самого моменту набуття нею незалежності.  Ще з 1991 р. веде відлік своєї діяльності «Візіком», яка згодом стала піонером цілого ряду сегментів вітчизняного ринку ГІС для комп’ютерів та інших обчислювальних пристроїв.  У той час робота компаній (з 1995 р. пішов трудовий стаж «Транснавіком») пов’язана з виконанням державних і комерційних замовлень, а з 2000 р. вони приступають до освоєння споживчого ринку.  Перші продукти в цьому сегменті мали вигляд довідкових систем з функцією пошуку адрес і відображення результату на карті.  Поширювалися вони на CD і призначалися для роботи на Windows-комп’ютерах.  ГІС для Києва, України, а згодом і ряду обласних центрів представляли собою окремі диски, які, щоправда, пропонувалися за досить демократичною ціною – близько 25 грн.

Ніша для подібного роду систем для «стаціонарного» застосування збереглася й донині, з тією різницею, що замість коробкових продукти стали «хмарними», а замість дисків використовуються веб-сайти з геоінформаційними сервісами, безкоштовними для споживача.  Спочатку сервіс пошуку адрес і відображення їх на карті запустив київський міський сервер kiev2000, але згодом пальму першості перехопили глобальні проекти – «Яндекс.Карти», до яких потім приєдналися орієнтовані на пошук скоріше не адрес, а об’єктів (свого роду «жовті сторінки» в геоінформаційному виконанні) Mapia.ua і YarMap, а в кінці 2009 р. – і всесвітньо відомі Google Maps.  Але найцікавіші події, безумовно, розгорнулися в сегменті мобільних ГІС.

Вітчизняна історія картографічних і навігаційних систем, призначених для застосування на мобільних пристроях, починається з появи версії карт «Візіком» для кишенькових ПК з операційною системою Pocket PC (Windows Mobile 2003).  Слідом за випуском таких продуктів, оснащених GPS-приймачами, вийшла і версія «Візіком GPS», що дозволяла відстежувати місце розташування користувача на карті і вказувати маршрути (правда, ще без супроводу і перепрокладки в разі відхилення).  Такі продукти стали з’являтися в українських магазинах в кінці 2003 – початку 2004 рр..  Приблизно в той же час купить электронные карты на українському ринку можна було у ще одного розробника – фірми «Аероскан», що представила локалізовану версію навігаційного КПК Garmin iQue 3600 на базі Palm OS з картами власної розробки.

Наступні роки були періодом становлення класу смартфонів (за тодішньою термінологією – комунікаторів) на Windows Mobile, які поступово почали поголовно оснащуватися GPS-приймачами і являли собою зростаючу базу для використання навігаційних систем «Візіком» і що з’явилася трохи пізніше Natec.  Але каталізатором досить повільного розвитку цього ПО стло вибухове зростання інтересу до іншого класу пристроїв – автомобільних навігаторів.

Nav’n’Go iGo MyWay – навігаційна система для мобільних пристроїв, яка визначила ергономіку і функціональність нинішнього покоління таких програм.

Цей сегмент почав формуватися до 2006 р. під впливом зовсім інших критеріїв.  Автомобільні навігатори з екранами 3,5-7″ створювалися як масовий монофункціональний (забезпечує тільки навігацію і нічого більше) продукт, доступний для використання будь-якій людині, яка не має досвіду роботи ні з комп’ютером, ні з КПК (а серед професійних водіїв таких на той час було безліч). Самі пристрої коштували помітно дешевше, ніж комунікатори, при цьому володіли більшою діагоналлю екрана, а програмне забезпечення відрізнялося простотою, продуманим інтерфейсом, оптимізованим для швидкого управління з водійського місця, і такими незвичайними тоді можливостями, як перегляд карти в аксонометричній проекції (3D) і автоматична перепрокладка маршруту у випадку відхилення. У світові лідери цього сегменту вирвалися американська Garmin і європейська TomTom. Остання в Україні не прижилася, оскільки розробник її карт, TeleAtlas, так і не створив достатню по деталізації карту нашої країни. А от продукти Garmin зусиллями «Аероскан» і «Версії» (згодом – «Навіоніка») були локалізовані, забезпечені досить якісними картами українських міст і виявилися дуже популярними. Однак справжнім хітом стала навігаційна система iGo від угорсько-ізраїльської компанії Nav’n’Go, завдяки якій придбала популярність ще одна картографічна фірма в Україні – CarteBlanche. Секрет успіху цього проекту в тому, що їй вдалося продати права на включення своєї розробки угорському партнерові, а тому – забезпечити предустановку iGo на навігатори великої кількості великих і дрібних виробників. В основному дані продукти виявилися набагато дешевшими і різноманітнішими за пристрої Garmin і тому швидко вийшли в лідери продажів.

Втім, необхідність купувати окремий пристрій для навігації влаштовувала далеко не всіх, незважаючи на те, що по ряду критеріїв він був оптимальний для своїх завдань.  Більшість споживачів вдаються до даної функції не так вже часто, так що ринок поступово почав повертатися до первісної ідеї використання для навігації смартфонів, оснащених GPS, благо їх асортимент помітно виріс, а характеристики підтяглися.  Тому наступним завданням стало перенесення ергономічних напрацювань з автомобільних навігаторів в програми для смартфонів.  Перш за все найбільш вдале ПО для спеціалізованих пристроїв було розроблено на Windows Mobile.  Так з’явилися смартфони версії iGo і програмної оболонки Garmin – Mobile XT.

До 2008 р. виробники карт почали набувати впевненості в тому, що найперспективнішим типом навігаційних пристроїв є все ж смартфони-конвергенти, і прийшов час розширювати функціональність ГІС з урахуванням оснащення вже цих продуктів, а саме – наявності постійного інтернет-доступу.  Він відкриває масу можливостей для інтеграції динамічних даних самого різного роду.  В першу чергу було реалізовано відображення інформації про дорожню обстановку.  Так, компанія Natec, що вийшла на ринок під новим брендом «Автоспутник», реалізувала в своїй навігаційній системі підтримку сервісу «Яндекс.Пробки» з їх відображенням на карті і урахуванням при прокладці маршруту.  Новачок в сегменті «Навітел» реалізувала власний механізм аналізу дорожнього трафіку на основі даних про швидкість руху, що віддаються користувацькими пристроями в Мережу.  Правда, в Києві база власників цієї ГІС ще недостатньо велика, щоб повністю відображати ситуацію в масштабах всього міста.

Приблизно тоді ж з’являються перші пристрої, розраховані на роботу з хмарними ГІС, насамперед Google Maps.  Свою історію цей сегмент веде з Apple iPhone, схожа концепція навігації закладена спочатку в ОС від Google – Andro-id – і, відповідно, реалізована у всіх моделях даної платформи.  Однак за період експлуатації iPhone виявилися суттєві недоліки такої моделі – непрацездатність рішення поза межами покриття стільникової мережі, зростання витрат на інтернет-трафік будинку і жахливі витрати при використанні функції в роумінгу.  Відповідно, останнім вре-мя намітилася тенденція обмеження взаємодії з онлайном – так, що стала безкоштовною і вийшла на український ринок на початку 2010 р. ГІС від Nokia під назвою OVI Maps хоча і активно використовує інтернет-доступ для пошуку об’єктів, все ж може обходитися і без нього, а файли з векторними картами зберігаються в пам’яті смартфона.

Читайте також на cайті:



Залишити коментар

При використанні матеріалів сайту "Фінансові новини" обовязковим є гіперпосилання на MONEY-NEWS.TE.UA, відкрите для індексації пошуковими системами