ФІНАНСОВІ НОВИНИ УКРАЇНИ

postheadericon Тарифи на “комуналку” замруть до осені

Щоб остаточно не розгубити свій електорат, влада вирішила заморозити зростання комуналки до чергового перезавантаження ВР.

Партія регіонів робить відчайдушні спроби відновити втрачену довіру електорату напередодні парламентських виборів. Незважаючи на категоричну вимогу Міжнародного валютного фонду розпочати планове підвищення вартості газу для населення, що неминуче підніме ціни на послуги ЖКГ, уряд влаштовує показові прочуханки губернаторам і мерам, які вже встигли піти на поводу у комунальників. Втім, зворушлива турбота Кабміну про гаманці пересічних громадян закінчиться разом з оновленням складу Верховної Ради. Відсутність прозорої методики розрахунків ціни за надання комунальних послуг населенню дозволить чиновникам вже до майбутньої зими накрутити їх вартість, тим самим забезпечивши прибуток для наближених до влади компаній.

– стоп!

Урядові чиновники завжди відрізнялися досить гнучкими поглядами на необхідність підвищення комунальних тарифів до міфічного “економічно обгрунтованого” рівня. Ще на початку президентської каденції Віктора Януковича, коли Кабмін робив відчайдушні спроби відновити кредитну співпрацю з МВФ, заяви про занижені ціни на були звичайною справою в промовах профільних міністрів.

Причому на Грушевського від слів нерідко переходили до справи: в серпні 2010 р. ціни на газ для населення були підняті на 50%. А з лютого минулого року діють диференційовані тарифи на електроенергію: споживають понад 150 кВт • г в місяць платять за “перевитрата” на 30% більше. Ці заходи повинні були продемонструвати серйозність намірів уряду Миколи Азарова увігнати ціни в “ринкові рамки” (у вимогах МВФ це звучить як зниження обсягів субсидій “Нафтогазу” і енергокомпаніям з бюджету). Міненерговугілля навіть склало умовний графік подальших підвищень.

Щоб ні в кого не виникало сумнівів щодо невідворотності обраного шляху, парламент повернув норму про нарахування пені за прострочення в оплаті комунальних послуг. А в законодавстві про судовий виробництві навіть з’явилася прискорена процедура розгляду справ про комунальні борги: їх можна стягувати без присутності боржника протягом трьох днів.

Влітку 2011 р. в країні з’явилася Національна комісія регулювання ринку комунальних послуг. Цьому органу від місцевої влади були передані повноваження по встановленню тарифів. Неофіційним поясненням стало бажання відібрати у регіонів політичні важелі впливу на виборців напередодні виборів. Адже більшість місцевих рад штучно занижували ціни, вганяючи в збитки комунальні підприємства, але при цьому домагаючись лояльності електорату. Вперше заговорили не тільки про підвищення тарифів, а й про штрафи за наднормативне споживання енергоресурсів.

Проте вже до осені уряд різко змінив свою тональність у комунальній темі. Міністри, та й сам прем’єр, м’яко натякали, що комунальні тарифи можна і не збільшувати (як правило, висновки робилися у парі з запевненням про те, що Україні цілком може обійтися і без кредитної підтримки МВФ). А на початку року Кабмін і зовсім ініціював масштабну кампанію по боротьбі з невиправданим підвищенням комунальних тарифів.

Приводом став масовий перегляд вартості послуг ЖКГ в регіонах. Мери поспішили скористатися додатковими можливостями, які відкрилися для них після вступу в силу Закону “Про внесення змін до деяких законів України щодо процедури встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги”. Документ, зокрема, дозволяє переглядати тарифи за прискореною процедурою – без попереднього обговорення з громадськістю, лише попереджаючи громадян про підвищення за 15 днів. На місцях запевняють, що мали достатньо підстав для їх перегляду.

За словами місцевих чиновників, з січня по грудень 2011 р. тільки вартість електроенергії для комунальних підприємств зросла майже на чверть (що підтверджують і дані Держстату), розмір мінімальної заробітної плати переглядався чотири рази, внаслідок чого КП змушені були підвищувати зарплати і своїм співробітникам. Але при постійному зростанні витрат в половині обласних центрів країни квартплата не мінялася вже два-три роки. Тому, за даними Мінрегіонбуду, в 16 з 25 регіонів комунальні тарифи не покривають собівартість послуг, в інших у комунальників не вистачає коштів для оновлення виробничих потужностей.

За даними Державної фінансової інспекції, яку уряд попросив розібратися з ціновим самоуправством на місцях, тільки в січні тарифи підвищили в Житомирській, Запорізькій, Івано-Франківській, Київській, Полтавській, Черкаській, Чернівецькій, Чернігівській, Миколаївській, Харківській та Херсонській областях.

Особливо на цьому поприщі відзначилися керівники Харкова, Сум і Полтави, які вирішили накрутити розцінки на 70-90%, а в деяких населених пунктах Харківської області ці послуги і взагалі подорожчали на 200-300%. Щоб не допустити повторення такої ситуації, Кабмін підготував проект постанови, за яким особливий контроль над цінами на комунальні послуги переданий недавно відновленої Держцінінспекції. Без сумніву, при бажанні цінові контролери без зусиль зможуть виявити порушення при формуванні тарифів. Побічно це доводить і той факт, що після прочухана, отриманого від Кабміну, місцева влада спішно повернули колишню вартість послуг ЖКГ.

Як працює комунальний тариф?

Головною проблемою тарифоутворення є формування ціни від витрат. Постачальник комунальної послуги має право врахувати в тарифі всі понесені витрати плюс до 12% прибутку. Такий підхід абсолютно не стимулює підприємства комунальної галузі економити і знижувати витрати. Адже чим більше витрат несе компанія, тим вище прибуток, який вона може отримати. Саме через це величезні втрати тепла і води по дорозі до споживача є нормою. І ці втрати оплачуються з кишені споживачів комунальних послуг.

За даними Нацагентства з енергоефективності (2010 р.), в середньому в рік втрачається 32,18% загальної кількості поданої в будинки питної води. Найбільші втрати зафіксовані в Луганській (56,35%), Житомирській (47,04%), Чернівецькій (44,75%) областях і в Криму (43,37%). У цих же регіонах встановлені і найбільші норми втрат (51,53% – у Луганській, 46,94% – у Житомирській обл., 36,26% – в Криму). Втрати тепла в середньому складають 14%, але, наприклад, у Закарпатті, Хмельницькій та Івано-Франківській областях вони досягають 20-35%. Це означає, що собівартість цієї послуги автоматично збільшується на офіційно дозволені норми втрат.

Додаткові можливості для маніпуляцій відкриває і існуюча система обліку спожитих енергоносіїв. Лічильниками тепла обладнані 70% об’єктів генерації, будинки – лише на 23%. Ситуація з лічильниками води не краща: ними оснащені всього близько 40% квартир. Однак при цьому захмарні суми, які чиновники закладають на оснащення всіх будинків і котелень приладами обліку, роблять завдання загального контролю використаних ресурсів практично нездійсненною. Що, природно, дозволяє компаніям-постачальникам заробляти ще й на різниці між фактично поставленим і закладеним в норматив ресурсом.

Оскільки компанії не зацікавлені в зниженні власних технологічних витрат, то тарифи, на їхню думку, повинні зростати пропорційно збільшенню вартості “фіксованих” витрат: газу, мінімальної зарплати, інфляційної складової. А оскільки навіть ця вимога не завжди виконується місцевими властями, в “економічно обгрунтованому” тариф накопичується ще і нереальна “інвестиційна” складова. Вона повинна піти на міфічну модернізацію мереж і генерації. Роздувати цей мильний міхур зручно: постійне “недофінансування” галузі дає привід і чиновникам на найвищому рівні, і власникам компаній говорити про зростаючі потреби в оновленні інфраструктури. Однак коли справа доходить власне до заміни труб, грошей, як правило, все одно не вистачає.

Міжнародні експерти пропонують Україні перейти на принципи тарифоутворення, які застосовуються в більшості розвинених країн. А саме: обмежити кінцевий обсяг прибутку комунальних підприємств певною сумою в перерахунку на кожного споживача. Це стимулювало б компанії до пошуку можливостей для економії ресурсів. В цьому випадку вони також були б зацікавлені в тому, щоб менше тепла і води витрачали кінцеві споживачі. Адже чим менше енергії буде реально витрачатися в рамках конкретного тарифу, тим більшою буде прибуток компанії – постачальника таких ресурсів.

Але кардинально міняти нинішню систему тарифоутворення влада не буде з кількох причин. За кожною генеруючою і розподіляє енергоносії компанією стоять високопоставлені чиновники, зацікавлені в отриманні прибутку, причому без додаткових вкладень. Оскільки муніципалітети (аж ніяк не безоплатно) компенсують з місцевих бюджетів різницю між “доцільним” і реальним тарифом, то і поради, які отримують належну аргументацію для такої компенсації, також не залишаються в накладі.

Там, де за теплокомуненерго ще стоїть сама громада, держава або неефективний власник, це прикре непорозуміння буде виправлено вже найближчим часом. Наприклад, шляхом передачі всієї комунальної інженерії в концесію “правильної” керуючої компанії. Крім того, постійне підвищення тарифів дає можливість збільшувати запитувані з державного бюджету суми компенсації на оплату комунальних субсидій. Оскільки вони розраховуються виходячи з прогнозних показників незаможного населення, а не з реальних даних, частина коштів може осісти в кишенях чиновників-ділків місцевого значення.

Ціни для своїх

Комуналка завжди була розмінною картою для політиків. Стримуючи зростання тарифів зараз, влада не тільки намагається підвищити власний авторитет, а й попутно розібратися з місцевим керівництвом. Додатковим інструментом для цього стануть територіальні управління Держінспекції з контролю над цінами, а також підрозділи Держфінінспекції на місцях. Оскільки в країні оголошена масштабна кампанія з виявлення завищених тарифів, то “зайві” компоненти будуть знаходити як в рішеннях “лояльних”, так і “ворожих” муніципалітетів.

Однак якщо міста, очолювані опозиційними політиками або опальними “регіоналами”, змушені будуть повернути тарифи на круги своя (як правило, на рівень 2008-2009 рр..). То “свої” отримають право відіграти підвищення цін лише частково. Одним із прикладів такого ходу став Харків, де з 1 січня 2012 р. Ціни спочатку збільшили вдвічі, а після втручання уряду залишили лише 1,5-кратне підвищення. Механізм дуже зручний: достатньо спочатку без будь-якої на то мотивації підняти ціни до астрономічного рівня, а потім опустити їх до “компромісного” – і всі залишаться задоволені, крім, звичайно, самих споживачів комунальних послуг.

Провертати такі ходи владі вигідно з кількох причин. По-перше, різницю в тарифах міста все одно повинні вилучати з власної кишені (адже формально мова йде про скасування саме “тарифного” рішення муніципалітету). Якщо грошей не буде вистачати, проблему доведеться вирішувати Мінфіну. В іншому випадку припинення поставок води або тепла з причини заборгованості населення все одно поставить у провину центральної влади. По-друге, образна ланцюжок “місцева влада як сила зла – уряд як лицар на білому коні” повинна буде екстраполюватися і на кандидата від Партії регіонів на місцевому виборчому окрузі. Саме тому в матеріалах перевірок все частіше фігурують регіони, менш лояльні до влади.

Розцінки будуть рости

Комунальні тарифи стають непідйомними для громадян. У минулому році субсидії для відшкодування витрат на оплату послуг ЖКГ отримали понад 2 млн українських сімей, що на 14,1% більше, ніж у 2010 р. і майже на 80% перевищує аналогічний показник 2009 р. Проте заборгованість населення за житлово- комунальні послуги продовжувала зростати, досягнувши в січні цього року загрозливої ​​цифри в 12 млрд грн. За даними Держкомстату, 29,1% власників особових рахунків близько чотирьох місяців не платять за опалення і гарячу воду, 21,5% – за утримання будинків і прибудинкових територій, 20,2% – за вивіз сміття, 19,4% – за газопостачання , 17,6% – за холодну воду і водовідведення.

Але чергове підвищення тарифів – лише питання часу. Грунт для цього вже підготовлена: у січні Верховна Рада затвердила зміни до законодавства, істотно спростили процедуру перегляду розцінок на послуги ЖКГ, чиновники ж не перестають тиражувати заяви про жалюгідний стан галузі. І тільки наближення парламентських виборів змусило уряд приборкати спритність керівників цілого ряду міст, моментально скористалися послабленнями і накрутили ціни на послуги ЖЕКів і монополістів.

Однак місцева влада не мають наміру відмовлятися від задуманого. І чиновники, і депутати міськрад в один голос твердять, що розцінки на комуналку необхідно довести до горезвісного економічно обгрунтованого рівня. Мимоволі виникає питання: чому за 20 років незалежності Україна, на протязі яких тарифи зросли в десятки разів, цей рівень так і не досягнуто? І, швидше за все, не буде досягнуто ніколи при існуючій системі тарифоутворення. А значить, мовчазне протистояння суспільства і монополістів, яких підтримує влада, буде тільки посилюватися. Чим воно закінчиться, здогадатися нескладно: нинішнє законодавство про судочинство дозволяє приймати рішення про стягнення боргів без присутності боржника протягом трьох днів. А плановані зміни до Житлового кодексу і зовсім дозволять викидати неплатників на вулицю, продаючи їх квартири за безцінь.

ДУМКИ ЕКСПЕРТІВ

Олексій Литвинов, Керівник Дніпропетровського координаційно-експертного центру з питань регуляторної політики:

До затвердження Верховною Радою Закону України № 4231-VI будь-які рішення, що стосуються зміни тарифів на житлово-комунальні послуги, вважалися регуляторними актами і вимагали певної процедури затвердження. Ця процедура жорстко встановлювала обов’язок органів влади завчасно планувати свою діяльність з підготовки таких рішень, розробляти обгрунтування і проводити аналіз їх впливу. Всі ці документи обов’язково повинні були публікуватися в ЗМІ, після чого населення протягом одного-трьох місяців могло направляти властям свої зауваження до проекту, які розробник повинен був або врахувати, або мотивовано відхилити. Після затвердження документа необхідно було регулярно відстежувати його вплив із залученням громадськості.

По ідеї така процедура повинна була забезпечити прозорість прийняття регуляторних актів та перешкоджати сваволі місцевих органів влади. На практиці чиновники нею часто нехтували: документи публікувалися не завжди, громадські слухання фальсифікувалися або взагалі не проводилися, поправки в проекти не вносилися. Але ці порушення були підставою для скасування регуляторного акта за допомогою прокуратури або суду. Наприклад, в Бердянську на протязі 2008 і 2009 рр.. владі не вдавалося підвищити вартість водопостачання та водовідведення, оскільки представники місцевого самоврядування, так само як і власники підприємства, надавав ці послуги, не могли аргументовано відстояти свою пропозицію щодо збільшення тарифу.

Аналогічні приклади можна привести по цілому ряду міст. Тепер же громадськість відсторонили від участі у формуванні тарифної політики і позбавили доступу до інформації про стан справ у сфері ЖКГ. Фактично знищено механізм громадянського контролю за діяльністю місцевої влади.

Павло Фасулакі, Незалежний юрист:

Перш ніж говорити про підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги, треба домогтися поліпшення їх якості. Поки ж комунальні служби часто-густо беруть оплату за послуги, яких не надають. Згідно з правилами утримання житлових будинків і прибудинкових територій, затвердженим наказом Держжитлокомунгоспу України № 76 від 17.05.2005 р., тариф на утримання будинків та прибудинкових територій включає 16 типових послуг, аж до поливу дворів, клумб і газонів, дезінсекції, дератизації і т. д . Однак реально виявляється не більше п’яти-шести послуг, і то не в повному обсязі.

Наприклад, в одному з ЖЕКів Донецька Протяг трівалого годині спісуваліся гроші на висадку троянд и догляд за клумбами, якіх НЕ існувало. Не менше пошірені випадка, коли Бюджетні кошти спісуються на заміну радіаторів опалення в квартирах, які раніше помінялі Самі мешканці за власні гроші. Завищується площа освітлюваної території, а в зимовий період – опалювальна площа за рахунок сходових майданчиків, ліфтових та інших приміщень, які фактично не обігріваються.

Абсолютно “нормальної” практикою для постачальників є надання послуг не в повному обсязі. Наприклад, згідно з постановою Кабміну № 151 від 17 лютого 2010 р. “Про затвердження Порядку перерахунків за послуги централізованого опалення”, якщо температура в житлових приміщеннях під час опалювального сезону опускається нижче 18 градусів, а в кутових кімнатах – нижче 20 градусів, то за кожен недоотриманий градус оплата повинна зменшуватися на 5%.

Якщо ж температура нижче 12 градусів – платити взагалі не слід. Приблизно так само йдуть справи і з гарячим водопостачанням. На практиці домогтися знижок від комунальних служб неможливо. Представники виконавця відмовляються фіксувати усні або телефонні заяви мешканців і не хочуть брати участь у складанні актів-претензій про неналежну якість послуг. Єдиний вихід – звернення до суду. Але люди через брак вільного часу і невисокою юридичної грамотності вдаються до такого кроку вкрай рідко, на що і розраховують представники ЖЕКів та постачальники.

Публікації по темі:



Залишити коментар

При використанні матеріалів сайту "Фінансові новини" обовязковим є гіперпосилання на MONEY-NEWS.TE.UA, відкрите для індексації пошуковими системами