ФІНАНСОВІ НОВИНИ УКРАЇНИ

postheadericon Позитивні та негативні тенденції місцевих виборів в Україні

місцеві вибори в україні 2015Вибори пройшли. Одні хвалять «партію влади». Інші кричать про зраду ідеалів Майдану. Є невелика група, яка бачить позитивні зміни в суспільстві. Якщо вдуматися, в тій чи іншій мірі мають рацію всі. Але якщо подумати ще, провести паралелі з історією стає зрозуміло – Україна вступила в найнебезпечніший історичний період. Період відносного миру після війни. І зараз не стоїть питання «хто буде при владі». Питання стоїть по-іншому «Буде Україна чи буде сіра зона, terra incognita». Все залежить від того, чи настануть українці на граблі свого національного характеру. Але про все по порядку.

Вибори і позитив

Основний позитив цих виборів криється там же де й негатив – в результатах голосування. Тут, як говорять, залежить з якого боку дивитися на склянку: вона або наполовину порожня або наполовину повна. Так, найчастіше результати далекі від ідеальних. Явка так само не порадувала.

Але, панове:

  1. Навіть по регіонах, які «на слуху» у любителів негативу помітно, що «проєвропейські» або «реформаторські» (тут, природно, з купою застережень) партії на твердому другому місці. Причому з найчастіше з колосальними (за мірками Східної України) відсотками. Природно в сумі – за всіх разом. Те, що не об’єдналися – це негатив. Про нього трохи пізніше.
  2. Явний провал відвертих популістів. Так, популісти з числа старих сил пройшли. Але ось нові групи, що ставили на «посолодше крикнути, побільше пообіцяти» виявилися в програші.
  3. Поступовий відхід відверто проросійських сил. Колишня ПР розкололася на кілька таборів, залишивши лаври «друзів Росії» «Опозиційному блоку». Це вже не погано.
  4. Самі партії змушені були в авральному порядку почати відбудовувати структури на місцях. Нехай нерозумно, хай не системно. Але процес пішов.
  5. Поява відразу декількох нових груп, які вигідно відрізняються від «аксакалів політичного поля».

Але найголовніше – поступова зміна настроїв українців. Поки не глобально, але вже помітно. І низька явка і результати голосування на місцях демонструють те, що частина людей чекає конкретних пропозицій на кожному рівні. Якщо вибори місцеві – говори про спільноти, про розвиток територій. В крайньому випадку про місцевий бізнес.

При цьому конфлікти які стосуються підсумків (і зрив виборів у тому ж Маріуполі) дає ще одну тему для міркувань – готовність спільнот захищати своє право вибору. Ой, скажете ви, це вже було. Так було. Але мова не про факт протестів. Люди зрозуміли важливість системної роботи та структуризації. Навіть у протестних акціях.

Виклики державі

Ось тепер підходимо до неприємного. Виконання законів – окрема тема. В українському мозку поняття «правове поле» і «висока ідея» – дві великі різниці. Поки інші думають, як відреагувати на виклики в рамках закону, українець діє. Українець як дитина згоден виконувати лише ті правила, які йому подобаються. Ну, або в крайньому випадку, якщо «тато кулаком по столу стукне».

До цього додамо таку річ як українське кумівство з одного боку і любов до «своєї маленької ділянки». Отримуємо класичну формулу України в стані спокою. Влада займається своїм, народ своїм. Закони не виконують ні ті, ні інші. Суспільство живе завдяки системі горизонтальних зв’язків і горизонтальної комунікації.

Це не погано і недобре. Це особливість існування груп людей. І вона, до речі, виявилася (і виявлялася – почитайте історію) надзвичайно ефективною в разі зовнішньої загрози. Саме завдяки горизонтальним зв’язкам:

  1. Суспільство мобілізується в лічені дні.
  2. Виробляються механізми перерозподілу ресурсів – матеріальних, владних, людських.
  3. Паралельно створюються (і впроваджуються «з коліс») відразу кілька механізмів нейтралізації загрози.
  4. При необхідності швидко висунути наверх 1 (одного) керівника якому можна вручити практично диктаторські повноваження.

Тобто поки інші думають «як зробити за законом» або «за підручником», українці діють, наплювавши на формальні правила. Так було на Майдані, так сталося і на початку 2014 року.

Але в кожної медалі є зворотний бік. Якщо говорити про державу як механізмі, то воно опирається не деяку кількість вертикальних зв’язків. У тому числі обов’язкових для виконання норм. І комунікації «начальник-підлеглий». А це значна частина українців не сприймає на «генетичному рівні». Будь-яка вертикальна система – персональний виклик. Її можна терпіти до тих пір, поки існує явна зовнішня загроза. Як тільки вона зникла – знесення (чи спроба знесення) вертикалей.

Озирніться в історію. Був Хмельницький. Який, у перервах між війнами (визвольними, справедливими, народними) займався тим, що придушував повстання проти себе як лідера цього самого визвольного, народного руху за справедливість. УНР, Директорія і т.д. Як тільки на фронтах затишшя – черговий переворот в молодій українській державі. Та навіть УПА. Німці пішли далі – ситуація стабільна – бандерівці і мельниківці з’ясовують стосунки за допомогою карабінів. Тобто частини українських еліт за підтримки частин українського суспільства починають самозабутньо зносити небагато ознаки вертикальної системи, яка виникла в період гострої фази кризи. При цьому під час такої боротьби про створення нових вертикальних механізмів практично ніхто не замислюється.

Що ми маємо сьогодні? Теж саме. Був Майдан. Змінилася влада. Причому в крісла сіли далеко не лідери думок. Але трапилася агресія Росії. Це мобілізувало суспільство. І Українці дійсно зробили диво:

  • не дали розростатися сепаратистським настроям;
  • відновили боєздатність силового блоку;
  • фактично «закінчили внічию» військові дії з державою, яка переважає Україну по ресурсній базі рази.

Але на сході «перемир’я». Стріляють менше. Є запит Майдану – реформування країни. А це, якщо говорити про успішну державу – завжди якісь рамки, якісь вертикальні системи. Останні можуть гармонійно об’єднуватися з існуючими горизонтальними. А можуть їх і обмежувати (або навіть знищувати). Ось вам і конфлікт. Або безліч конфліктів, враховуючи кількість горизонтальних систем в суспільстві.

Сюди ж варто додати такі чинники як:

  • «Перемир’я», а не перемога у війні.
  • Погіршення якості життя. Воно об’єктивно. Але про причини замислюватися не хочеться – воно неприємно.
  • Важка (у фінансовому плані) зима – рахунки за комунальні будуть неприємним сюрпризом для багатьох.
  • Кількість незадоволених руйнуванням або обмеженням горизонталей. Що більш ніж логічно – будь-яка система в хаотичному оточенні викликає відторгнення і неприйняття. Причому з усіх боків.
  • Те, що вертикальну систему намагаються побудувати (або якщо хочете запустити модернізовану стару – яка так і не запрацювала в 1991-2013) представники «старих еліт». Це вже неприйняття на рівні персон, а не дій.

Потужний подразник. Це, природно, влада. Вона встановлює якісь рамки. Що не може подобатися (будь-яка людина не любить обмежень). Висновок – геть владу і обмеження. Питання «що замість них» не варто. Головне – геть. Це був фактичний лейтмотив минулій електоральної кампанії.

Вибори і Негатив

Якщо чесно, то найбільше розчарування викликали політичні партії. Особливо ті, хто любить себе зараховувати до «проєвропейських» або «патріотичних» сил. У першу чергу мова йде про довгожителів на політичній арені (під будь-якими «новими» назвами).

По-перше ті, хто за родом занять повинні відслідковувати зміни настроїв не вловив їх. І значною мірою отримали по заслугах.

По-друге відірваність кампанії від місцевих проблем. Я вже писав, судячи з гасел, складалося враження, що вибирати належить світовий уряд. Ніяк не менше.

По-третє питання координації діяльності. Партії виявилися слабкі для потужної кампанії з перехоплення влади на себе. І замість хоча б «пакту про ненапад» зайнялися гризнею в тому числі і один з одним.

Але найголовніше в іншому. Практично всі опоненти влади (у тому числі з рядів її «союзників») працювали не заради перемоги на місцевих виборах. Завдання було в іншому – розхитування системи. Як результат – переформатування Ради і корекція політики держави.

На перший погляд, усе логічно. Але, панове, прочитайте попередній блок. Держава успішна тоді і тільки тоді, коли має вертикальні системи управління. Сьогоднішня влада намагається відбудувати їх. Часто далеко не в ідеальному вигляді. Можна цьому заважати. Можна працювати на розвал такої системи. Але тільки коли:

  • ви маєте чітке і ясне уявлення яку систему побудуєте замість цього;
  • ви маєте людський ресурс для реалізації своїх планів. Або у вас готові механізми як отримати такий ресурс в найкоротші терміни;
  • ви володієте необхідним потенціалом для того, щоб брати повноту влади.

Якщо всього цього немає можна намагатися розхитувати систему, якщо ви маєте союзників:

  • які поділяють ваші погляди;
  • з якими ви виробили спільні підходи до формування нової вертикальної системи;
  • які компенсують ваш кадровий дефіцит.

В обох випадках за такі сили населення б з радістю віддало свої голоси. Тобто за тих, хто на питання «чому погана влада» відповідає конкретно, послідовно, детально і пропонує свою концепцію. А не звичним українським «тому що!».

Поки відбувається саме останнє. Жодна з сил, які намагалися працювати на злам існуючої системи не може запропонувати своєї цілісної концепції. Та що там, навіть альтернативи вертикальним схемами, які намагається зламати.Тобто пропонує повернутися на рівень «горизонталі». Панове, це вже було раніше. І 400 і 200 і 100 і навіть 2 роки тому. Більше того, з огляду на події 2014-2015 року можна стверджувати, що така Україна (нездатна на відбудову потужної держави) вельми вигідна східному сусідові.

Виходячи з цього, посилення позицій БПП можна вважати позитивом даних виборів. На жаль, президентська сила далека від формулювання ідеальної (і навіть просто гарної) концепції держави. Але вона поки єдина, яка намагається вибудувати хоч якусь систему. Що в умовах фактично війни та кризи в економіці стану надзвичайно важливо. Це не заслуга БПП. Це біда і діагноз політичної системи країни – інші ще гірше.

Дії влади

У цих умовах дії влади були логічними і прогнозовані:

  1. Взяти контроль над територіями там, де це можливо. У тому числі в областях, які раніше давали голоси фактично «зниклому» Народному Фронту.
  2. Через гру компроматом, домовленості і компроміси розтягнути людський ресурс колишніх регіоналів по декількох політичних проектах. І тримати як мінімум 1-2 з них у якості сателітів.
  3. Там де можливо – підтримати нові групи з числа «місцевих бізнесменів» – представників місцевого бізнесу, що рвуться у велику політику. І тим самим зменшити вплив популістів і того ж «опозиційного блоку».
  4. Там де неможливо виграти самостійно або опосередковано, через «місцевий бізнес» випустити у гру кишенькові партії з колишньої ПР. І тим самим все одно отримати контроль над територіями.

І, як бачимо, всі 4 завдання були в тій чи іншій мірі успішно виконані. Навіщо? Відповідь проста – необхідно утримати ситуацію під контролем. Принаймні до кінця зими. Тобто не допустити парламентської кризи. І як наслідок, перегляду правил прийняття рішень всередині держави. Мова йде про збереження та зміцнення створюваних вертикально-орієнтованих систем.

Природно, персональний набір «нових» лідерів спільнот – депутатів і мерів – далекий від ідеалу. Але він керований. Що дає можливість відносно спокійно проводити політику. Крім того, є ще один плюс, який безпосередньо пов’язаний з виборчою кампанією. Опоненти влади, природно, будуть звинувачувати Київ у всіх смертних гріхах і бідах людських. Але так пройде місяць, два, півроку. І треба буде відповісти на просте запитання «добре, в Києві зрада, але як ти організуєш вивіз сміття (подачу води, ремонт поліклініки і т.д.)». Або ще гірше «як буде розвиватися наше місто?». А ось з цим у значної частини критиків явні проблеми. Вони про це не думали. Та й зайняті будуть іншим – відбиванням колосальних коштів, витрачених на вибори. Що, природно, так само не додасть «любові народної».

А далі все просто. Теперішнє місцеве самоврядування – максимум на два роки. Якраз на термін, за який дуже популярні і місцями патріотичні партійці встигнуть порядком набриднути. З іншого боку термін достатній для успіху тих, хто дійсно візьметься за справу. А це вже – кадровий резерв для тієї ж влади.

Головне в іншому – місцеві вибори навряд чи викличуть серйозні потрясіння на рівні ВР. Спокійно, природно, не буде. Можливо буде і відставка прем’єра, уряду. Але у вигляді контрольованого процесу. Запущеного самою владою.

У такому режимі країна зможе спокійно дожити до весни-літа 2016. Коли і нові парламентські вибори можна буде проводити.

Питання «Що робити?» В позитивному ключі

Влада, природно, не ідеальна. Система, яку вона відбудовує так само. Але без вертикальних систем держава неможлива. Успішна держава тим більше.

І тут хочу ще раз прописати декілька ключових позитивних змін:

  • Запит частини суспільства на побудову (!!!) ефективної системи не зник. Більше того, він посилився. Це поки не мейнстрім, але вже помітні настрої.
  • Люди, які готові були йти і змінювати країну нарешті починають розуміти важливість структур. І системності роботи. Тому свідчення нові партії і спільна робота на вибори в частині регіонів.
  • Теперішня влада (природно не вся – частина її представників) розглядає місцеві вибори як відбір кандидатів на «підйом по соціальним ліфтам».

Все це дає великі надії на успіх. Україна вперше отримує групу людей готових вибудовувати вертикальні системи. І захищати їх. Мова йде не про представників влади. А про тих, хто думає, чим замінити «систему України 1991-2013 рр.». Це ключова різниця. Раніше був прихід до влади «тому що» і відбудова системи для захисту своєї влади. Зараз мова йде про концепцію приходу до влади заради установки ефективних систем. Різниця в словах невелика – порядок написання. У сенсах – колосальна.

Більше того, такі групи фактично вперше (так широко) пробували свої сили на виборах. Мінус в даному процесі – його швидкість. Існує кілька десятків груп. Одні вже у вигляді партій, інші – у вигляді горизонтальних структур. Їх погляди близькі, але єдиної позиції поки немає. Але вони розуміють головне. Держава – це структури, системи комунікації. Горизонтальні і вертикальні. Держава настільки сильна наскільки сильні структури і системи. Це стосується всього. Український прапор на Донбасі, в Криму з’явиться тоді і тільки тоді, коли Україна структурно і системно зможе гарантувати його утримання. А так само розвиток цих територій за своїми правилами. В інших випадках – це прожекти. Прапор повісити можна – в результаті лихого рейду. І він буде висіти до тих пір поки такий же лихий рейд не вчинять твої супротивники.

Таким чином завдання можна сказати сформульоване – створення структур і системна робота. Час є. Бажання так само. А з появою структур і системи з’являться і ресурси. У тому числі для входження у владу або перехоплення її. Тим більше, що частина теперішнього керівництва в принципі не проти зміни підходів до державного будівництва. Просто старі еліти, виховані в СРСР і «веселої України 1991-2013 рр.» Мало уявляють собі як це робити самим.

Тому якщо процеси будуть йти навіть з теперішньою швидкістю, нова ВР, зразка 2016 цілком може бути набагато більш адекватною, ніж теперішній склад. А там недалеко і до докорінного оновлення влади.

Але є одне «але». Процес йде тоді, коли його підтримують. Ті ж громадяни. Як? Дуже просто:

  • задавати питання і вимагати відповідей. Наприклад, задовбати нову владу питанням про концепцію (плані / дорожній карті і т. д.) розвитку території. Вони ж для цього обиралися.
  • Не очікувати формування нових структур «кимось іншим», а допомагати. Нехай не участю – так порадою, питанням. Та навіть критикою.
  • чуючи крики про «Зрада» у верхах і вимоги «геть» задавати просте і наївне запитання: «ОК. А що ви пропонуєте в цій галузі. Коротко будь-ласка і по пунктах». Це можливо, змусить думати частину теперішніх партій. І змінить їх. За таких можна і проголосувати.
  • Що стосується решти (як противників змін так і зрадоманів) – рвати їх як Тузик грілку. Питаннями, троллінгом, тим же голосуванням.

Ігор Тишкевич, “Хвиля”

Читайте також на cайті:



Залишити коментар

При використанні матеріалів сайту "Економічні новини" обовязковим є гіперпосилання на MONEY-NEWS.TE.UA, відкрите для індексації пошуковими системами
Яндекс.Метрика