ФІНАНСОВІ НОВИНИ УКРАЇНИ

postheadericon Україна: чи реально бути з газом без Газпрому?

газовидобутокКажуть, що позбуватися від залежності краще тоді, коли відсутній предмет пристрасті. Коли перед очима не маячить пачка сигарет, коли ніс не дражнить аромат свіжої кави, коли не можна роздобути чергову дозу. Більше шансів перетерпіти, не зірватися, щоб не побігти з істеричними криками за своєю «принадністю» – і одужати.

Зараз Україна зіткнулася з дуже тяжкою за всю свою нову історію кризою відносин з Росією. Повний політичний розрив і неоголошена війна поставили під загрозу всі україно-російські відносини, у тому числі в газовій сфері. Одні експерти вважають, що Україна встала перед вибором між політичною капітуляцією і загибеллю економіки. Але інші оптимістично вважають, що в цій ситуації можна вибрати третій шлях: витягти з неї користь і вирішити, нарешті, одвічну газову проблему …

Скільки потрібно грошей?

Історія україно-російських газових відносин, як відомо, сповнена не тільки драматизму. Але також маразму, істерики, жадібності, криміналу та прихованих схем. Саме ж найгірше почалося в січні 2009 року з підписання контракту Путіна-Тимошенко, який реально завдав Україні колосальний економічний збиток.

Він не тільки зобов’язав Україну купувати у Газпрому певну кількість газу, але і нав’язав їй «мирову» ціну – значно вищу за ту, яку за російський газ платять у Європі. Те, що сьогодні Тимошенко звільнена від відповідальності за скоєне і виправдана своїми соратниками (політиками, депутатами, чиновниками, суддями), інакше як гіркою іронією не назвеш.

Ціна на російський газ у 2009 році коливалася від 360 (1 квартал) до 198 доларів (3 квартал), приводячи в жах його дрібних споживачів – бюджетні організації, теплові станції, населення. Великий бізнес теж скрипів зубами і вимагав державних субсидій. Але потім ціни на газ почали різко злітати: експерти прогнозували зростання до 430 і навіть 450 доларів. В Україні схопилися за голову – такі ціни були б непідйомні для населення і невигідні для виробників. Власне, вже тоді ребром постало питання про залежність від російського газу.

Його дозволили політичною поступкою. У квітні 2010 року президентами Януковичем і Медведєвим були підписані т.зв. Харківські угоди, згідно з якими Росія обнуляє для України експортне мито на газ. Київ економив на цьому 100 доларів з кожних тисячі кубометрів, фактично купуючи його по 320-350 доларів, а Москва продовжує оренду військових баз до 2042 року – фактично заявляючи про те, що вже ніколи не піде з Криму.

Одночасно з цим, не особливо розраховуючи на милість сусідів, Україна почала купувати газ у Європи, взявши невелику партію методом реверсу, що викликало у Газпрому напад люті і потік безперервних обвинувачень.

Промисловці вводили якісь енергозберігаючі технології і навіть відмовилися від старих ненажерливих доменних печей. Компанія олігарха Фірташа «Ostchem Gas Trading AG» закупила собі газ окремо, за спеціальною ціною в 260 доларів, яку пояснювали як компенсацію Фірташу за його загублений газовий бізнес в Росії і Середній Азії. А витрати газу для населення і комунальної сфери примудрилися скоротити аж на 20%!

Наступною політичної поступкою Києва стала відмова від підписання Асоціації. Москва негайно пригостила слухняного Януковича пряником у вигляді нових, Грудневих угод 2013 року, що знижують ціну на російській газ до 268 доларів. Це здавалося досить привабливим і перспективним – якщо закривати очі на те, що Україна повинна була стати слухняною маріонеткою Росії. Проте всі прогнози перекреслили Євромайдан і Лютнева революція.

Помста Кремля таки втекти від нього Україні була страшною – принаймні, так здавалося кремлівським політикам. По-перше, 1 квітня 2014 вони скасували знижку Грудневих угод, знову піднявши ціну на російський газ для України до «світової». А через кілька днів, визнавши нелогічним платити за оренду баз в захопленому Криму, розірвали Харківські угоди і скасували нульову ставку експортного мита на природний газ. Таким чином, його ціна для України злетіла до рекордних 485 доларів.

Настільки висока ціна викликала здивування навіть у США, де спробували заступитися за Україну, але безрезультатно. Москва висунула Києву чіткі умови: прийняття нової конституції, вибори і формування нового уряду, який визнає анексію Криму. В обмін на цю чергову політичну капітуляцію Україні обіцяють якусь фінансову допомогу – можливо, це будуть кредити і відстрочки, за допомогою яких Київ зможе сплатити борги за російський же газ, нараховані Кремлем. У найкращому випадку – якісь знижки, що дозволяють Україні купувати газ дешевше 485 доларів, якщо, звичайно, вона буде «слухняною дівчинкою» …

Скільки потрібно газу?

Найсмішніше, що в сформованій ситуації будь-які економічні претензії Росії до України виглядають досить безглуздо. Уявімо, що влітку 1941 року Гітлер починає вимагати від Сталіна гроші за поставлене раніше устаткування і пропонує кредит в обмін на визнання втрати Мінська … Так, фюрер хоча б з головою дружив … Путін же в нинішній ситуації чи то втратив почуття реальності, чи то витончено приколюється .

У Москві зібралися «покарати» Україну, розірвавши всі колишні домовленості на знижки, отримані в обмін на політичні поступки, – за те, що українці, влаштувавши Евромайдан і революцію, відмовилися від цих поступок. Ні поступок – ні знижок, це було б цілком логічно. Але тільки у випадку, якщо б тільки Росія залишалася стороннім спостерігачем, а не окупувала український Крим, зробивши фатальну помилку. Тепер же говорити з Москвою про якісь домовленості або рахунки просто смішно. Як кажуть, на війні як на війні!

У цій зовсім неясній обстановці під питанням виявилося все: ціна на російський газ, його закупівлі Україною, навіть його транспортування в Європу. Зокрема, Київ логічно не визнав розрив Харківських угод, вважаючи Крим українським (хоч і окупованим), що зобов’язує Москву або продовжувати платити за оренду баз, або, як кажуть, виметаться зі своїм флотом додому. Тому «Нафтогаз» наполягає на колишніх цінах на газ. Що, зрозуміло, не знаходить відгуку в Москві.

У підсумку все це може закінчитися традиційним перекриттям газового вентиля. Цього разу дуже надовго, враховуючи нинішні відносини між Росією і Україною. На поступки Київ не піде, це зрозуміло, тому ні про які знижки можна і не мріяти. Але й погоджуватися, як Тимошенко, на будь-яку ціну, теж не може, тому що грошей немає, та й ціну Москва висуває явно політично завищену.

Можливо, нові газові домовленості укладуть лише після завершення україно-російського протистояння. От тільки хто знає, коли ж воно закінчиться! А можливо, що й ніколи. Оскільки зараз Київ, схоже, починає продумувати варіант повної відмови від закупівель російського газу.

Так як опалювальний сезон щойно закінчився, а часу для заповнення газових сховищ ще предостатньо, то поки що в української влади є час для роздуму і експериментів. Зараз вже розглядаються кілька варіантів, у тому числі купівля російського газу через реверс в Європі. Зокрема, готовність до реверсних поставок вже висловила Словаччина. Правда, це негайно викликало нервову реакцію Путіна, який заявив, що в цьому випадку під питання встануть поставки російського газу до Європи. Схоже, що найцікавіше тільки починається!

А от міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт вважає, що Україна взагалі може обійтися без закупівель газу, якщо навчиться економити власний. «Якщо взяти український рівень енергоефективності і довести його до рівня Польщі або Чехії, то вам ніколи більше не доведеться імпортувати газ», – запевняє він.

Правда, головним кроком до такої економії він вважає підвищення тарифів для населення як основного стимулу скорочення витрат енергоносія. Питання, яке завжди було гострим і болючим для України.

Наскільки обгрунтованою є ідея шведського міністра? Почнемо з того, що в даний час Україна має потужності, що дають їй близько 20 мільярдів кубів газу на рік (і 2,2 мільярда залишилися в окупованому Криму). Що стосується потреби країни в ньому, то Україна витрачає в рік: 18,5 мільярда кубів на потреби населення і бюджетних організацій (пільгові тарифи), близько 9 мільярдів на потреби ПЕК, і 25-28 мільярдів кубів споживає промисловість.

Як бачимо, потреби населення цілком укладаються в рамки власного видобутку. А якщо воно почне економити і споживати вдвічі менше, то власного газу вистачить ще й тепловим станціям. Однак це здійсненно лише теоретично. Пан шведський міністр, мабуть, просто не знайомий з реаліями українського побуту. Так, наприклад, більша частина міських жителів будинків, підключених до котельних і ТЕЦ, не можуть нічого економити при всьому бажанні – це неможливо технічно. Далеко не у всіх є навіть лічильники тепла! Тому в Україні й тарифи на опалення розраховують виходячи з житлоплощі, не звертаючи уваги на температуру.

Питання економії в таких районах цілком залежить від котелень – а точніше, від їх власників, тобто комунальних підприємств та міської влади. А у тих до цього немає ніякого стимулу. Їм простіше вибивати в Києві пільги та ліміти, ніж перебудовувати котельні і утеплювати труби. Крім того, ніхто не збирається потурбуватися утепленням самих житлових будинків. Це коштує грошей, які ніхто поки що не хоче викидати на вітер.

Тому економія в сфері опалення поки можлива лише там, де стоять міні-котельні та індивідуальні котли – і люди дійсно можуть регулювати витрату газу. На жаль, але таких споживачів в Україні менше половини. Переклад же на індивідуальне опалення інших вимагає грошей і технічно складний. Навіть якщо взятися за нього серйозно, то на це буде потрібно не один рік. А зараз в України є від сили кілька місяців.

У цій ситуації, щоб укластися в рамки, доведеться перевести на вугілля теплові електростанції. А це теж дуже непросто. Тим більше, що зараз їх зупинка на модернізацію неприпустима через можливі кризи АЕС, які отримували своє паливо (ТВЕЛи) теж з Росії. А наміри «Енергоатому» купувати їх у компанії Westinghouse, з якою Україна співпрацює вже кілька років, викликає зрозумілу негативну реакцію у Росії, яка лякає Україну ризиком «нового Чорнобиля».

Це означає, що найближчим часом задовольнятися власним видобутком газу Україна просто не зможе. А адже в чергу за ним вишикувалися ще й власники промислових підприємств. Як же бути?

У цьому випадку виходом бачиться комплексний ряд заходів. Якщо додатково до економії держава відмовиться від своєї монополії на газовому ринку і покладе проблему пошуку газу для підприємств олігархів на самих олігархів – як це вже робить компанія Фірташа, – то його обсяги для потреб української енергетики цілком можна буде покривати за рахунок закупівель «реверсного» газу в Європі.

Звичайно, виникає питання: чи обрадує таке рішення українських олігархів? Як знати! Але вже торік не тільки Фірташ самостійно виходив на світовий газовий ринок. Так, одна з компаній Ахметова уклала контракт про покупку газу у Польщі.

Таким чином, зараз Україна знову опинилася на роздоріжжі газового питання. Що вибрати: політичні поступки в обмін на дешевий газ або заплатити за політичну самостійність високу ціну? Амбіції і жадібність Росії призвели до того, що українці вирішили все ж заплатити, але тільки не Газпрому, а Європі, де газ, до того ж, навіть дешевший. Україна отримала можливість зіскочити з російської газової голки, щоб надалі ніколи не опинятися перед подібним вибором …

 

Читайте також на cайті:



Залишити коментар

При використанні матеріалів сайту "Економічні новини" обовязковим є гіперпосилання на MONEY-NEWS.TE.UA, відкрите для індексації пошуковими системами
Яндекс.Метрика