ФІНАНСОВІ НОВИНИ УКРАЇНИ

postheadericon Чому нам не по кишені одяг вітчизняного виробництва?

одежда больших размеров

Викинуті після другого прання китайські та турецькі речі і війна за секонд-хенд змусили задуматися – чому на українських прилавках переважно імпортні речі, а не вітчизняного виробництва? Про це було вирішено з’ясувати у голови правління Української асоціації підприємств легкої промисловості Валентини Ізовіт.

– Валентина Аркадіївна, продукція української легкої промисловості займає тільки 10% внутрішнього ринку. Якщо порівнювати з іншими країнами, наскільки відрізняється ця цифра?

– Так, дійсно на внутрішньому ринку пропонують переважно продукцію іноземного виробництва. Вступивши до СОТ ми змінили митні тарифи, тому імпорт в ще більшому масштабі хлинув на ринок України. З іншого боку, у нас проблеми з сировиною. Ще за часів Радянського Союзу всі сировинні ресурси були не в Україні. Наприклад, бавовну ми не вирощували, мало було вовни, не вистачало і хімічних волокон, тканин, пряжі. Як правило, це виробництво залишилося або в Білорусі, чи в Росії, чи в Узбекистані.

Тільки льон у нас був – він вирощувався добре, перероблявся красиво. І ми його навіть експортували у великих кількостях. За період лібералізації, коли потрібно було банкрутити підприємства для приватизації, ми прийшли до того, що стимулів у виробників майже не залишилося. Податки великі, імпорт тисне, Китай свою продукцію проштовхує. Проти Китаю бореться і Євросоюз, і США. А у нас слабка позиція захисту внутрішнього ринку.

– Але ж конкуренція необхідна …

– Так, я згодна. Вона змушує виробника орієнтуватися на світові процеси, думати, як зробити продукцію краще, привабливіше, як її подати. У нас в цьому напрямку йде рух. У нас і дизайнери є хороші. І ті підприємства швейної галузі, які сьогодні працюють – вони, як правило, працюють з іноземними партнерами на давальницькій сировині. Вони роблять якісну продукцію. Сьогодні, по суті, вся Європа працює з нами. Більше мільярда доларів обсяг експорту продукції легкої промисловості.

– Чому в Європі наша продукція затребувана, а в Україні – ні?

– Нам це питання і РНБО задавало. По-перше, в Європі інший купівельний попит, інший матеріальний рівень покупця. Там беруть нормальну продукцію в нормальних магазинах. І немає цих нескінченних товкучок, ринків, які є у нас. На ринки у нас завозиться одяг (в том числе одежда больших размеров: женская одежда больших размеров а также мужская одежда больших размеров), взуття, аксесуари з Китаю. Або під виглядом секонд-хенду, з мінімальними тарифними навантаженнями. Продавці працюють за спрощеною системою оподаткування. Ось вони на Майдані були, проти нового Податкового кодексу виступали. Можна їх зрозуміти, вони свій бізнес захищали. Але цей їхній бізнес побудований на імпортній продукції. Податків платять максимум 200 грн. А якщо продавати через магазин – треба ж кожному зарплату виплатити не в конверті, заплатити 15% прибуткового, в ПФ 32%, соціальний фонд 5%, ПДВ 20%. І виходить, що на гривню зарплати від 75 до 84 коп. тільки у вигляді податків потрібно віддати.

– Підприємці на ринках не хочуть брати продукцію у наших фабрик?

– Вони беруть, але небагато. Наша продукція для них дорога. З Європи же не завозять хорошу продукцію – тільки секонд-хенд. Тому, що нові речі завезеш, потім не продаси – вони коштують дорого. Тому везуть з Туреччини та Китаю. А яка це продукція? Припустимо, написано бавовна, а там бавовни і не бачити. Звичайно, і ціна нижча. А наші підприємства роблять чудові бавовняні майки, футболки. Але вони і стоять так само, як речі з Європи. Бо сировина у нас європейська, обладнання європейське.

Тобто, що знижує нашу конкурентоспроможність у порівнянні з імпортом? Перше – що наші підприємства працюють не в тіні, а на загальній системі оподаткування, де люди офіційно зараховані, сплачуються податки. Друге – що сировина завозиться з Європи за європейськими цінами, ціна на електроенергію вище, ніж в тій же Європі. Єдина перевага – зарплата невелика. Але рівень зарплати в собівартості тільки 15-20%. А решта припадає на сировину, транспортні витрати.

– Чи можна вирішити проблему із сировиною в Україні і таким чином знизити вартість вітчизняної продукції?

– Можливість є, стимулу немає. Немає бажання держави допомогти тим, хто займається сировиною. Тому що вівчарство не розвивається, велику рогату худобу не розводять, бавовну не вирощуємо. Хоча до 1954 року вирощували близько 100 тис.тонн – це цілком достатньо. А льон у нас вирощувався і у Вінницькій, Чернігівській, Волинській, Житомирській областях. Були заводи, які переробляли, робили тканини. Зараз же майже нічого не вирощуємо. А що виробляємо – те експортуємо.

Зараз, правда, уряд зробив перший крок. У Податковому кодексі прописали, що від податку на прибуток протягом 10 років підприємства легпрому звільняються. Але цього звичайно недостатньо. Потрібно дати можливість брати дешеві кредити, забезпечити своєчасне повернення ПДВ. Ми сподіваємося, що за цим кроком підуть інші. І інвестори вже зараз почнуть думати, що тут можна вкладати гроші у виробництво.

– Але проблему з секонд-хендом, проти якого український легпром так довго виступав, так і не вирішили…

– Так, рішення проблеми секонд-хенду була дуже добре прописана в кодексі. Для тих, хто займається цим бізнесом, можна було б використовувати спрощену систему оподаткування. Ніхто не забороняв це завезення. Просто була задача, щоб вони платили не 200 грн., А платили справжні податки. Ми давали й інші пропозиції: чи то посилити санітарний контроль, чи то додаткове мито ввести. У Білорусі, наприклад, є санітарний наказ, який регулює рух і продаж секонд-хенду, щоб не було зарази, інфекцій. А зараз ми бачимо, що в 2010 році завезли в 1,7 рази більше, ніж в 2009.

– Ви виступаєте проти самого секонд-хенду, або проти саме того, що під виглядом секонд-хенду ввозять новий одяг в звичайні і стокові магазини?

– Середня ціна по імпорту за секонд-хенд 90 центів за кг. А продають 150-200 грн. за кг. Тобто ввезти і заплатити 10 грн, а продати в 15 разів дорожче – ось такий рівень рентабельності. Найвигідніший бізнес сьогодні. Всі повинні працювати в однакових умовах. Якщо умови різні, то підприємства йдуть у ту систему, яка більш вигідна. Наприклад, у мене є підприємство, і я можу його розбити на 30 малих і так само працювати. І цей процес у нас вже відбувається. Природно, страждає від цього держбюджет.

– А секонд-хенд може стати українським? Це вирішило б проблему?

– Ми теж про це говоримо. Одяг сьогодні здавати нікуди. Його треба якось збирати, проводити чистку. В Європі є збирачі одягу. Віддають в основному безкоштовно в спеціальних місцях. А в Україні цей бізнес абсолютно не розвинений. Я не бачу таких організацій, які б цим займалися. Не вигідно. А вигідно завезти. Тому що, як ми вже говорили, там не тільки секонд-хенд, але і абсолютно нові речі. До того ж не рідкісні випадки, коли продають речі, передані як гуманітарна допомога – тобто абсолютно безкоштовно. Їх взагалі продавати заборонено. А у нас це стало бізнесом, та ще й на широку ногу. Нещасним, бідним ми повинні допомагати, немає питань. Бізнес же на цьому робити – це злочин, і моральний, і економічний.

– А в чому секрет Китаю, Туреччини? Яким чином їх продукція окупувала світові ринки?

– Ми аналізували інформацію по Китаю. Там для виробництва своєї продукції вони забезпечили себе і сировиною, і обладнанням. Крім того, у них комуністична система. Визначилися, що будуть виробляти стільки-то продукції, так і роблять – від початку до кінця. І починають проштовхувати на всі ринки, спочатку, звичайно, за низькою ціною. Ще є державна підтримка, кредити. Якщо ти експортуєш, ПДВ повертають протягом 5 днів. І якщо експортуєш готову продукцію – то ПДВ до 24%, а якщо сировина – не більше 4%. Тобто стимулюють експорт готової продукції, а не сировини. Та й Китай завжди був розвинений з текстилю.

– І де ж все-таки можна купити речі українського виробництва?

– Вся торгова мережа – оптова та роздрібна, після розвалу СРСР розвалилася. А підприємства без цього не можуть жити. Тому вони зараз повинні вирішувати цю проблему самі. Ось фабрика «Роза» – по Києву маленькі магазинчики є. Але це ж проблему не вирішує. У великих обсягах не продаси, а інакше з торгівлею працювати не виходить. Це дуже серйозний якісний асортимент, продати який через його вартості на ринку не беруться. На закордон теж важко працювати, але є контракт – отримали сировину, пошили, відправили. Зараз вже почала працювати така система через магазини, наприклад МЕТРО, де оптом беруть. Наші підприємства там знаходять своє місце. Проблема в тому, що наше населення йде за покупками на речові ринки.

– Чи можна стверджувати, що наша продукція нітрохи не гірша за імпортну?

– Вона краща. Кращий покупець сьогодні в Європі. І цей кращий покупець купує нашу продукцію. Він розбирається, у нього доходи більші. А більшій частині українців наші речі не по кишені.

До речі, я не бачу дешевої імпортної продукції на ринках. Вона вся дорога. Тому що люди встановили монополію. Якщо на ринку на 70-80% китайської продукції – це вже монополісти. Повинна бути спеціальна програма підтримки державою вітчизняного виробництва. Єдиний проблиск – це ось ці пільги з податку на прибуток. Але хотілося б більше пріоритету для легковиків. Я розумію, що сьогодні має бути пріоритет для села. Але якщо буде краще працювати аграрний сектор, хіміки, то і нам буде добре. Ми за те, щоб розвивати всі вітчизняні види виробництва.

– Якщо підвести підсумок, то у нас як завжди дві проблеми – в кишенях і в головах?

– Я думаю, що всі наші проблеми в головах. Ми не зорієнтовані патріотично. У всіх країнах люди керуються принципом: я куплю вітчизняне, значить, допоможу своїй державі і собі. А у нас все навпаки. Але перспективи є. За минулий рік у нас було зростання. При цьому не вистачає працівників. Так що запрошуємо людей йти працювати до нас.

 

Читайте також на cайті:



Залишити коментар

При використанні матеріалів сайту "Економічні новини" обовязковим є гіперпосилання на MONEY-NEWS.TE.UA, відкрите для індексації пошуковими системами
Яндекс.Метрика